Народження Кіокушину — чотири людини, які сформували епоху
Як зі скромного токійського додзьо виникла всесвітня організація: роль Масутацу Оями, Кендзі Куросакі, Сігео Като та Тадасі Накамури у становленні Кіокушину — від початків у Мейдзіро в 1953 році до першого World Open Karate Tournament у 1975 році.
Роль Масутацу Оями, Кендзі Куросакі, Сігео Като та Тадасі Накамури у становленні Кіокушину
Іштван Адамі, хансі, 9-й дан
Президент-засновник Global Kyokushin Budokai
Народження всесвітньої організації в скромному токійському додзьо
Коли ми сьогодні говоримо про Кіокушин карате, то думаємо про міжнародні організації, чемпіонати світу, величезні тренувальні табори та додзьо, що діють у багатьох країнах світу.
Проте початок цієї історії виглядав зовсім інакше.
На початку 1950-х років Японія ще відбудовувалася після наслідків Другої світової війни. У світі бойових мистецтв також відбувалися значні зміни. Карате поширювалося дедалі ширше, а водночас тривала постійна суперечка про те, чи його слід вважати насамперед традиційною системою виховання, спортом чи практичним бойовим мистецтвом.
У такому середовищі Масутацу Ояма почав торувати власний шлях.
У 1953 році в токійському районі Мейдзіро на відкритому майданчику для тренувань розпочалася робота, з якої згодом розвинулися Додзьо Оями, а потім Кіокушинкайкан.
Початок не нагадував світ сучасних тренувальних залів. У скромних умовах, із невеликою кількістю обладнання, працювали над надзвичайно суворою фізичною підготовкою.
Проте Ояма хотів створити не просто ще одну школу карате.
Він прагнув створити систему, в якій цінність технік підтверджували б справжній двобій, фізична підготовленість і духовна витривалість.
Одна з найважливіших основ пізнішої філософії Кіокушину народилася саме з такого погляду.
Масутацу Ояма — засновник, який шукав новий шлях
Масутацу Ояма був японським майстром карате корейського походження, ім’я якого невіддільно переплелося з історією Кіокушину.
Навколо його життя існує багато надзвичайних історій і легенд.
Його гірські усамітнення, надлюдські фізичні вправи, демонстрації розбивання та виступи з биками належать до найвідоміших оповідей в історії карате.
Одні з цих історій задокументовані історично, інші впродовж десятиліть перетворилися на легенди.
Проте справжнє історичне значення Оями слід шукати не в них.
Набагато важливішим є його усвідомлення того, що карате не може зводитися лише до вправляння в наперед визначених формах і послідовностях рухів.
У системі, яку він уявляв, технічні знання, тілесна підготовленість, сила волі та практична застосовність мали утворювати єдність.
Важке тренування, двобій і духовна дисципліна були не незалежними одна від одної вимогами, а частинами одного й того самого процесу розвитку.
Проте Ояма — як і кожна визначна історична особистість — створював свою життєву справу не сам.
Навколо нього працювали видатні інструктори й бійці, які своїми знаннями, досвідом і особистістю сприяли розвитку Кіокушину.
З-поміж них варто згадати трьох особливо важливих діячів.
Кендзі Куросакі — піонер жорсткого двобою та кікбоксингу
Кендзі Куросакі був одним із найвизначніших інструкторів раннього Додзьо Оями.
У період становлення Кіокушину він відіграв важливу роль у розвитку жорсткої фізичної підготовки та навчання, що ґрунтується на практичному двобої.
Поки Ояма брав участь у закордонних демонстраціях і подорожував, у повсякденній роботі додзьо безперервність навчання забезпечували досвідчені інструктори, схожі на нього.
Проте ім’я Куросакі значуще не лише в історії Кіокушину, а й в історії сучасного кікбоксингу.
У 1960-х роках дедалі сильнішим ставав інтерес до практичного порівняння різних єдиноборств.
Однією з важливих віх цього став турнір у Таїланді 1964 року, під час якого японські каратисти змірялися силами з бійцями муай-тай.
Куросакі сам брав участь у поєдинках і зазнав поразки.
Проте невдача не стала кінцем його кар’єри.
Навпаки.
Таїландський досвід відіграв важливу роль у його подальшій роботі, коли, поєднавши окремі технічні та тренувальні методи карате й муай-тай, він долучився до розвитку японського кікбоксингу.
Завдяки заснуванню Mejiro Gym і впливу на голландське життя єдиноборств спадщина Куросакі далеко вийшла за межі первісного Додзьо Оями.
Його життєвий шлях добре показує, що в розвитку бойових мистецтв самостійне шукання шляху також може відігравати визначальну роль.
Сігео Като — сила волі, навчання та міжнародне поширення
Сігео Като — ще одна важлива постать раннього покоління Кіокушину.
Він був каратистом порівняно невисокого зросту, і його кар’єра несе важливий урок також про взаємозв’язок фізичних даних і сили волі.
У світі єдиноборств ми часто схильні переоцінювати зріст, вагу та фізичну силу.
Проте на результативність впливає чимало інших чинників: технічні знання, швидкість, координація, відчуття часу, бойовий інтелект і понад усе послідовне тренування.
Навчальна діяльність Като відіграла значну роль у розвитку Кіокушину.
В Японії він брав участь у центральній навчальній роботі, а в період міжнародного поширення дістався й до Австралії, де долучився до ознайомлення з Кіокушином.
З його ім’ям пов’язане й раннє навчання Сьокея Мацуї, однієї з визначних постатей пізнішого японського Кіокушину.
Історія Като несе для мене особливо важливе педагогічне послання.
Цінність бойового мистецтва створюють не лише найбільші, найсильніші чи найуспішніші змагуни.
Щонайменше так само важливі інструктори, здатні передавати свої знання, виховувати нові покоління й формувати в своїх учнів відданість розвитку.
Справжній результат доброго майстра в багатьох випадках виявляється не в його власних перемогах, а в пізніших досягненнях його учнів.
Тадасі Накамура — від бійця до творця міжнародної школи
Тадасі Накамура був одним із найвідоміших бійців та інструкторів раннього Кіокушину.
Його ім’я стало особливо відомим у зв’язку з таїландським викликом 1964 року.
Поєдинки між японськими каратистами та представниками муай-тай мали велике значення, адже зустрілися дві різні системи двобою.
За традиційно викладеними результатами, Накамура й Акіо Фудзіхіра здобули перемогу, а Кендзі Куросакі зазнав поразки.
Японський результат 2:1 став однією з найчастіше цитованих подій в історії Кіокушину.
Проте її історичне значення я бачу не в тому, що одне бойове мистецтво остаточно довело свою перевагу над іншим.
А набагато більше в тому, що відкрите порівняння різних систем дало змогу розвивати техніки, тактику й методи тренування.
Згодом Накамура продовжив свою працю в Сполучених Штатах, де став однією з важливих постатей у популяризації Кіокушину.
З часом він став на самостійний шлях і створив організацію Сейдо карате.
Цей шлях розвитку добре показує, що багато хто з майстрів раннього Кіокушину не просто передавали далі систему Оями, а й, виходячи з власного досвіду, розробляли нові навчальні та організаційні рішення.
1964 — народження Кіокушинкайкану
Додзьо Оями, що спершу діяло в скромних умовах, упродовж років викликало дедалі більший інтерес.
У 1964 році було створено Кіокушинкайкан, який дав інституційні рамки для подальшого розвитку системи та її міжнародного поширення.
Після цього настали нові віхи.
У 1969 році відбувся перший Всеяпонський відкритий турнір з карате (All Japan Open Karate Tournament).
А в 1975 році відбувся перший Всесвітній відкритий турнір з карате (World Open Karate Tournament), який став подією визначального значення в історії карате нокдаун.
Кіокушин на той час уже був не просто японською течією бойових мистецтв.
Він почав перетворюватися на міжнародний рух.
Дух і тренувальні методи колишнього маленького додзьо дісталися різних країн, культур і спільнот.
Спільна спадщина чотирьох людей
Життєві шляхи Оями, Куросакі, Като й Накамури продовжилися в різних напрямках.
Вони не в усьому мислили однаково, і згодом їхні організаційні шляхи не обов’язково залишилися спільними.
Проте їх єднає один визначальний історичний період.
Усі вони взяли участь у процесі, в якому склалися технічна система Кіокушину, його навчальна методика та міжнародне значення.
Ояма сформулював і організував основи нової течії.
Куросакі залишив незгладимий слід у сфері бойової ефективності та порівняння з іншими системами.
Като долучився до праці в галузі навчання та міжнародного поширення.
А Накамура своєю діяльністю як змагун, інструктор і будівничий організації став визначною постаттю в історії бойових мистецтв.
Їхня історія нагадує нам і про те, що розвиток бойового мистецтва ніколи не є результатом досягнень лише однієї людини.
Поруч із великими засновниками завжди є інструктори, учні й соратники, які перетворюють ідеї на щоденну практику, діючі інституції та міжнародні спільноти.
Повага до традиції та свобода розвитку
На основі понад піввікового досвіду викладання карате та розбудови організації я вважаю, що з історії Кіокушину ми маємо зберегти не лише фізичну жорсткість і надзвичайні досягнення.
Щонайменше так само важлива духовна відвага, що уможливила народження нової системи бойових мистецтв.
Ояма створив тривале не тому, що приймав усі попередні рішення без змін.
А тому, що перетворив здобуті знання на нову систему завдяки власному досвіду, уявленням і послідовній праці.
Те саме самостійне шукання шляху характеризувало й подальшу діяльність кількох його ранніх соратників.
Тому повага до спадщини Кіокушину не може означати відкидання можливості розвитку.
Пізнання історії не зобов’язує нас зберігати без змін кожну попередню практику.
Воно зобов’язує нас зрозуміти, які цінності, осяяння й людські досягнення уможливили виникнення сучасного Кіокушину.
Саме тому філософію Global Kyokushin Budokai я підсумував у такій думці:
«Кіокушин народився в Японії, але став спадщиною всього людства. Ми шануємо його минуле, але не дозволяємо, щоб минуле обмежувало його майбутнє.»
Завершальна думка
Коли я дивлюся на старі фотографії початкового періоду Кіокушину, я бачу на них не просто молодих каратистів.
Я бачу представників епохи, які ще не могли точно знати, розквіту якого руху міжнародного значення вони беруть участь.
Вони не мали сучасних технічних можливостей, сучасних тренувальних центрів чи міжнародних засобів зв’язку.
Але в них були задум, рішучість, працездатність і віра в те, що вони хотіли створити.
Одним із найважливіших уроків історії Кіокушину для мене є те, що для тривалих результатів не обов’язково потрібні найсприятливіші умови.
Набагато більше потрібні люди, які здатні поставити свої знання, свою працю й усю свою особистість на службу спільній меті.
Наше завдання сьогодні — не відтворити Японію 1950-х років.
А зберегти первісні цінності Кіокушину й водночас дати відповідь на виклики нашого часу.
Це справжня повага до традиції.
І це справжня відповідальність за розвиток.
Осу!
Іштван Адамі, хансі, 9-й дан
Global Kyokushin Budokai — президент-засновник
